Блог капітана "Тайму" Максима Павленка, взятий зі сайту http://turnir.com.ua:

Футзал – динамічний вид спорту, впродовж хвилини команди можуть створити по кілька гольових моментів. В футболі такої динаміки не має. Але все рівно, наш вид спорту суттєво поступається за популярністю футболу. Як на мене, причина криється в тому, що футзал для багатьох є не серйозною справою, а забавкою. Лише на фанатиках цей вид спорту в Україні і існує.

Звісно, міні-футбол є молодим видом спорту, в нього усе ще попереду. Але його розвитком потрібно займатися, пропагувати. Наразі в Україні є надто мало дитячих футзальних шкіл. Потрібно будувати палаци спорту. Хороші арени в Україні можна порахувати на пальцях однієї руки. Для того, аби створити необхідні умови для збірної, потрібно знайти спонсора, заключити з ним багаторічний контракт.

Мабуть, потрібно запрошувати більше бразильців. Від присутності висококласних легіонерів усі тільки виграють. Пригадую, коли «Шахтар» проводив матчі у Львові, то хлопчаки влаштовували справжнє полювання за автографом Вассури. Для них він був справжньою зіркою. Якщо буде більше таких зірок, то і рівень зростатиме, і футзал ставатиме ще популярнішим.

В Україні футзал тримається на президентах клубів, які фанатично обожнюють цей вид спорту. Але їх замало. Парадокс, але в Києві є багато гравців, багато команд, які грають в різних турнірах, але не має жодного представника у вищій лізі. Спонсори не хочуть утримувати професійну команду, оскільки хочуть самі виходити на майданчик і безпосередньо брати участь в грі. Таких людей, як Сергій Веселов, який більше десяти років утримував «Інтеркас», в Києві більше не з’являється.

Асоціація міні-футболу України є колективним членом Федерації футболу України. Якщо в ФФУ знайдуться люди, які захочуть професійно займатися футзалом, тоді можливий великий крок уперед. Потрібно вкладати кошти, проводити різні турніри, залучати телебачення. Тоді буде поступ.

Проблеми в розвитку футзалу існують не лише в Україні. Візьмемо регламент проведення чемпіонату Європи. Як такого повноцінного турніру не має, оскільки не має продуманого відбірного циклу. Збірні приїздять у визначене місто, проводять кілька матчів, якщо щастить, то команда їде на чемпіонат Європи, якщо не щастить, то чекає наступного відбору. Тобто, збірна впродовж року готується, проводить товариські матчі. А якщо в одній грі не пощастить, уся підготовка зводиться нанівець. Я вважаю, у відбірному турнірі повинні проводитися матчі удома і на виїзді, так як і у великому футболі. Це ж мінімалізує втручання випадку, сприятиме популяризації нашої гри, зацікавить спонсорів.

В УЄФА входить чимало країн, які цікавляться лише великим футболом: Німеччина, Англія, Франція тощо. Футзал в цих країнах на аматорському рівні, ніхто там всерйоз ним не хоче займатися. Таке враження, що в самому УЄФА не однозначне ставлення до міні-футболу. Хтось «за» його розвиток, а хтось «проти». Тому в нас і такий формат чемпіонату Європи, Кубка УЄФА. Не в усіх країнах футзал на хорошому рівні. В Європі тільки Італія, Іспанія та Португалія приділяє йому належну увагу. В інших країнах ентузіастів бракує, вони живуть за принципом: «Навіщо нам футзал, якщо в нас є великий футбол».

Мій знайомий Фране Деспотович є капітаном національної збірної Хорватії з футзалу. Ми тривалий час підтримуємо стосунки, листуємося. Так ось, він розповідав, що перед кризою футзал в його країні був на хорошому рівні. Були хороші гравці, вкладалися гроші. Прийшла криза, ситуація кардинально змінилася. Футзал практично вимер. Ситуація в Хорватії настільки критична, що доходить до комічного. Збірна цієї країни запланувала виїзд на турнір в Бразилію. Команда провела підготовку, спакувала валізи, прийшла в аеропорт. І вже там чиновник від Асоціації каже, що поїдуть не усі 13 збірників, а лише 9. Мовляв, більше ж не потрібно. За словами товариша, в Хорватії найкращі футзалісти змушенні грати на змаганнях сіл і, навіть, ресторанів. Ось вам і ставлення до нашої гри.